Старійшина як володар - Оправдання. ТОМ-1 - Релігія - Публікації - Сайт Юрія Йосифовича - експерементальний
Вітаю Вас, Гость
Головна » Статті » Релігія » Оправдання. ТОМ-1

Старійшина як володар

Старійшина як володар

(Езекиїла, глава 20)

В організації Божого зібрання старійшинам доручено відповідальне завдання пасти і керувати Божими отарами. Це не означає, що вони повинні бути твердими, неприязними і суворими, а лише те, що в організації їм доручено справу контролю. (Жидів 13:7) «Котрі ж пресвитери пильнують добре, нехай удостояться двійної честі, найбільше ж ті, що трудяться в слові і науці». (1 Тимотея 5:17) Це не з волею Господа, щоб хтось мав панувати над власністю Божою. (1 Петра 5:3) Також і в організації Жидів були старійшини. Як старійшини в організації Жидів, так і старійшини «Християнського світу» були гордими, лицемірними і сповненими високого думання про себе.

 Двадцята глава Езекиїла показує, як старійшини прийшли до нього, начебто просити поради. Езекиїл був тоді молодим чоловіком двадцяти трьох років. Між приходом старійшин до Езекиїла і зруйнуванням Єрусалиму і храму вогнем пройшло чотири роки. (2 Царів 25:8-10) «Сьомого року, в п’ятому місяці, в десятий день місяця, з’явились у мене Ізраїльські громадські мужі, поспитати Господа, та й посідали передо мною». (20:1) Ті «священнослужителі» стародавніх часів були відкрито нечесними і лицемірними, і прийшли до Езекиїла сподіваючись спіймати його своїми словами. Деякою мірою вони визнали, що Езекиїл був пророком і представником Бога; і саме це робило їх лицемірність і вину ще більшою. Ті старійшини представляли особливо старійшин посвяченого Богом народу, чиї серця не були в згоді із справою проголошення післання про Царство. У іншому пророцтві вони представлені як старші, які мріють. (Йоїл 2:28,29) Вони зробили «розвиток характеру» своєю ціллю служіння і стали «святішими, ніж ти». Слова Єгови ясно дають розуміти, що ці старійшини є лицемірами, і що він не може відповідати їм. Тому Господь говорив до Езекиїла (який представляє вірний клас слуг): «Сину чоловічий!! Промов до громадських мужів Ізраїлевих і скажи їм: так говорить Господь Єгова: Ви прийшли питати мене? Так вірно, як Я живу, не дам вам відповіді, говорить Господь Єгова». – 20:3.

Суть їх питання не подано в тексті Святого Письма, але без сумніву вони торкалися найболючіших справ дня, яких стосувалося пророцтво Езекиїла, а саме напружених тоді відносин між Єрусалимом і Вавилоном і очікуваного їх розв’язання. Теперішнім життєвим питанням є напружені відносини між Царством Господнім і світовими державами і розв’язання, яке очікується. Новочасні старійшини ставлять іронічні і критикуючи питання тим, кому доручено проголошувати людям правду про Бога і Його Царство. Такі старійшини не стремляться бути в згоді зі світлом теперішньої правди, яке Єгова випромінює зі свого храму. Вони хочуть іти своїм власним егоїстичним шляхом, а не приписаним Богом шляхом. Вони вдають, начебто слухають Слова Господнього Єгови; але при цьому вони продовжують свій егоїстичний шлях. «Вони роблять те, що приємно для їх уст (примітка: що відповідає їх смаку; інший переклад: «вони говоритимуть солодко своїми устами», або «ніжно говорять вони своїми устами»); і серце їх уганяє за наживою». (Езекиїла 33:31) Бога не можна обдурити і Він не дозволить дальше себе висміювати, тому Він каже: «Так вірно, як Я живу, не дам вам відповіді!» Єгова не хоче їм відповідати, бо вони легковажно сприймуть це і будуть зневажати цю відповідь. Вони діють подібно як Саул, який не був вірним своєму помазанню. «І питав Саул у Єгови, та Єгова не відказав нічого ні через сон, ні через священиків, ні через пророків». (1 Самуїла 28:6,15; 15:35) «Довіреність Єгови для тих, що Його бояться, а заповіт Його на те, щоб звістити їм». – Псальма 25:14.

Господь Бог хотів використати пророка Езекиїла, щоб показати старійшинам деякі речі, і для цього тепер Він використовує свій клас слуг: «Коли ж хочеш їх судити, коли хочеш їх судити, сину чоловічий, так об’яви їм гидоти батьків їх». (20:4) Теперішнє сповнення цього пророцтва почалося з приходом Ісуса Христа у храм на суд: «Бо пора початися судові від дому Божого; коли ж найперш від нас, то який кінець тих, що не коряться благовістю Божому? (1Петра 4:17) Суд включає не тільки названий «вірним і мудрим слугою» клас, а й тих, які не слухають Господа і утворюють клас «злого слуги», і їх вожді є бунтівними старійшинами.

Наказ Господа Езекиїлу є дальшим доказом того, що свідки Єгови, тобто вірний клас слуг, повинні проголосити Його вирок над боязкими, невірними і тими, які лише слухають Слово Боже, але відмовляються виконувати Його волю. «Не судіть до того часу, поки не прийде Господь». (1 Коринтян 4:5) Господь прийшов до свого храму, час суду Божого настав, і клас слуг повинен проголосити суд Господа Бога над тими, які не слухають Його слів. Це буде зроблено, щоб винуваті могли побачити, що їх вчинки відображають дії їх батьків, що вони є справжніми дітьми своїх батьків, і тому переповнюють міру несправедливості їх батьків.

Проголошене у вісімнадцятій главі Езекиїла правило Господа показує, що Господь ні не робить їх відповідальними за злочини їх батьків, ні не зараховує їм добрих вчинків їх батьків. Кожного будуть судити згідно шляху, яким він іде в світлі Слова Божого. Ці старійшини йдуть тим самим шляхом, що й їх батьки, і це є закладеним тут повчанням. Вони діють подібно як їх батьки у церквах. Вони віддаються тим самим гріхам, які чинили Ізраїльські старійшини, і ці гріхи можна назвати словами «бунтування» або «невірність». «Усе ж це прикладами сталося їм, прописано ж на науку нашу, на котрих кінець віку прийшов». (1 Коринтян 10:11) Тому Єгова наказує своєму «вірному слузі» порівняти мерзості сучасних старійшин з гріхами Ізраїля. Це означає не винесення вироку людьми, а проголошення вже записаного вироку Божого, про який тепер повідомляють Його свідки.

Єгова наказав пророку Езекиїлу показати старійшинам їх мерзості; і Він зробив, як показує текст у двадцятій главі, у віршах від п’ятого до двадцять дев’ятого. Єгова говорить, що Він знищив би їх через невірність, якби при цьому не йшлося про Його ім’я: «Та вчинив Я опісля інакше, а то через ім’я моє, щоб не подати його в неславу перед народами, між котрими вони перебували, то що перед їх очима Я себе явив їм, хоча би вивести їх із землі Єгипетської». (20:9) Господь повторює це пояснення тричі у цій главі. Таким чином Єгова три рази наголошує той факт, що оправдання Його імені тоді було питанням найбільшого значення, і з цієї причини Він утримувався певний час від знищення бунтівничого, невірного народу Ізраїля, який порушив угоду, і якому Він виявив таку велику милість, милосердя і любов. Він зв’язав своє ім’я з ними, і Його ім’я повинне бути оправдане. Жиди вступили в угоду, щоб поклонятися Єгові і служити Йому, і старійшин було призначено вождями і помічниками народу; але вони збунтувалися проти Бога, були невірні цій угоді і повернулися до ідолопоклонницьких обрядів. Це були речі, які розгнівали Бога. (див. вірші 8, 13, 21) Також і в теперішні часи старійшини увійшли в угоду з Богом, щоб служити Йому, шанувати, і чинити Його волю; але вони були невірні своїй угоді і пішли власним шляхом, віддаючи почесті і шану одному із сотворінь Божих, замість того, щоб віддати честь і признання лише великому Творцю за відкриту їм правду про Його заповіді і Царство. «От і дав Я їм волю, виповняти встанови недобрі та такі звичаї, що через них не могли оставатись живими; і дозволив їм опоганювати себе жертвами та переводити через вогонь всякий первоплід утроби, щоб їх вигублювати, та щоб опісля спізнали, що Я – Єгова». (20:25,26) Коротко кажучи, це означає, що Бог дозволяє таким людям безперешкодно йти їх беззаконним шляхом, поки не прийде Його час притягти їх до відповідальності. Слова «дав» у вище приведеному тексті означає «схвалив», «терпів» або «допустив», як у Суддів 15:1 і 1Самуїла 24:8. Тому текст у перекладі Лютера передається так: «Тому Я передав їх в науку, яка є недоброю і в погані звичаї, щоб вони не могли жити». «Я терпів, що вони (чинили) що було недобре». (англ.. перекл.. Ротергама) Це означає, що Бог допустив або дозволив, щоб Ізраїльтяни слідували без перешкод звичаям язичеських народів. Устави або правила язичеських народів не були добрими і не могли принести їм життя, а навпаки принести їм смерть, і це є прямо протилежним тому, що дав би їм Бог. (20:11) Але вони зневажали Божі правила і слідували по своєму власному погибельному шляху.

Це в основному пояснює, чому Він є той, хто дає життя, і що життя можна отримати лише за умови, коли будуть слідувати Його правилам. Тих які обирають свій власний шлях, Він залишає їх поступати по себелюбству і своєвіллю. Господь говорить таким: «Якщо ти хочеш іти шляхом беззаконності, то йди ним аж до самого кінця і неси наслідки». До Жидів Бог говорив: «А ви, доме Ізраїлів, говорить Єгова Бог, йдіть собі та й кадіть кожен ідолам своїм, і служіть їм, коли мене слухати не хочете, але перестаньте сквернити ім’я моє, приносячи жертви мені та й бовванам вашим». (20:39) Єгова відхиляє будь-яку свою відповідальність за беззаконня. Є люди, які хочуть зробити Його відповідальним за те, що чиниться зло. Люди назвали себе іменем Господа і таким чином поєднали свої злі шляхи з іменем Єгови і тим самим кинули ганьбу на нього. Єгова ніколи не допускає зло з метою навчити цим людей, що «гріх є грішним»; але коли люди настроюють, щоб іти своїм егоїстичним шляхом, тоді Він дозволяє їм це робити. Він навчає своїм Словом правди про те, що є правильним.

Хто приходить до Господа з нечистим і не покірним серцем, не може одержати він Нього поради. Згідно цього пояснення Він наказав Езекиїлу так промовити до дому Ізраїлевого: «Тим то ж скажи дому Ізраїлевому: так говорить Єгова Бог: чи не поганите ж ви себе робом батьківським і не будуєте в гидота їх? Так, приносом жертівних ваших дарів і тим, що діти ваші переводите через вогонь, поганите ви себе всіма ідолами вашими по сей день та й ви хочете витати в мене, доме Ізраїля?» (20:30, 31) Такі не мають права питати в Господа і просити в нього поради. Якщо б їм було це дозволено, то це принизило б гідність Єгови, тому Він дає зрозуміти, що Він не хоче їх слухати. Впертих, себелюбних і високомірних, які слідують своїм обраним корисливим шляхом і роблять ворогам уступки, Бог не буде слухати; але якщо хтось прийде до Нього смиренно і з розкаявшимся серцем, його Бог не відкине. (Псальма 51:17; 34:18; Ісаія 57:15) Голод за Словом Божим на землі «Християнського світу» приписується гріху зради і невірності. Це стосується старійшин або вождів у церквах, духовенства і визначних із стада, а також старійшин у кожній окремій організації тих, які подають себе за визнаючих Христа, які йдуть таким самим шляхом.

Старійшини і вожді «Християнських народів» настоюють на шляху сатанської релігії і цим самим об’єднуються з Сатаною. Тут вони слідують шляхом своїх батьків. «А те, що в вас на думці, певно ніколи не станеться. Ви бо мовляєте: ми будемо, як погани, як оті племена чужоземні кланятись перед деревом та каменем. Так певно, як Я живу, говорить Господь Єгова, царюватиму над вами рукою потужною, правицею простягнутою, й виливаючи на вас досаду». (20:32, 33) Це означає, що Бог примусить їх служити Йому, а лише Він дає їм зрозуміти, що вони не можуть хотіти слідувати ідолопоклонству, практикувати сатанську релігію і при цьому називатися народом Божим. Єгова вживає заходів заради свого імені. Він повинен або винищити лицемірів і невірних або відкинути все суспільство. Між Єговою і домом Сатани не може бути нічого спільного і ніякої угоди. (2 Коринтян 6:15) Єгова не є володарем-тираном, але умови угоди занедбав предписують покарання того союзника, який при виконання угоди занедбав свої обов’язки. Це є тверде правило Бога. Коли через покарання Жидів не вдалося підчинити їх їхній угоді, прийшли «сім часів» кари невірному народу. «Так у палкому гніві ітиму проти вас, і каратиму вас усемеро за гріхи ваші». – 3 Мойсея 26:28.
Категорія: Оправдання. ТОМ-1 | Додав: ARAMIC (13.12.2011)
Переглядів: 454 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: