ВИСОХШІ КІСТЯКИ (ЕЗЕКИЇЛА, ГОЛОВА 37) - Оправдання. ТОМ-2 - Релігія - Публікації - Сайт Юрія Йосифовича - експерементальний
Вітаю Вас, Гость
Головна » Статті » Релігія » Оправдання. ТОМ-2

ВИСОХШІ КІСТЯКИ (ЕЗЕКИЇЛА, ГОЛОВА 37)

Посилене світло, яке випромінює зі слів Єгова, приносить всезростаючу радість класу храму, який наділений милістю відчувати це світло. В 37 голові пророцтва Езекиїла у віршах від першого до чотирнадцятого дано опис висохших кістяків. Це пророцтво до цього часу пристосовувалося виключно до буквального Ізраїля, що повернувся в землю Палестини. Здається, цілком певним, що таке пристосування, якщо воно є правильним, відноситься лише до часткового сповнення пророцтва. Це пророцтво в першу чергу повинно сповнитися над духовним Ізраїлем, тобто над всіма одержимими духом Божим, включаючи останка і «велику громаду». Не може бути відхилення від Божого правила, що «всяке Писання богодухновенне… щоб Божий чоловік до всякого доброго діла готовий був» (2 Тимотея 3:16, 17); «Усе же се прикладами сталося їм (буквальному Ізраїлю), прописано ж на науку нашу, на котрих конець віку прийшов» (1 Коринтян 10:11); і що все, що до цього написано було, написано на нашу науку, щоб ми мали надію через терпіння і потіху з Святого Письма (Римлян 15:4). Неможливо обійти правду, що Єгова наказав написати ці пророцтва для користі тих, хто співпрацюватиме в справі проголошення Його імені і Його Царства на землі, і саме в час, коли Сатана робитиме останні розпачливі спроби їх знищити. Є певним, що однією з причин, чому останку дане таке розуміння і таке знання відносно пророцтва, полягає в тому, щоб їх потішити і зміцнити в терпеливості і надії, що вони зрозуміють речі, які Господь зберігає для вірних. Згідно цих неоспоримих Божих правил ми повинні виглядати сповнення пророцтв, які послідують згідно їх основного значення в той час, як останки Господа Єгови ще служать на землі. Як повідомляє Езекиїл, рука Господа спочила на ньому, щоб дати йому змогу побачити це пророче видіння. Так само і сила Господа Бога в ці останні дні повинна бути разом з вірним народом Його, щоб вони могли зрозуміти значення сповнення цього видіння. «Спочила ж на мені рука Єгови, й вивів мене Єгова в дусі та й зупинив мене серед поля (власне; на рівнині; примітка), і було там повно кістяків». (37:1) Це була долина («emek», сильний схил долини) Йосафата, а рівнина («bikah», рівнина між горами) в землі Синеяр, у Вавилоні, куди було вигнано Жидів з їх землі, і де вони томилися в скорботах. «Над ріками Вавилону, там сиділи ми і плакали, як Сиона спогадали».  — Псальма 37:1.

До 1918 року вірні свідки Божі виконували на землі роботу Ілії, по зібранню Божого народа. З 1917 до 1919 року їх було ув’язнено і вони були змушені переживати обмеження, і внаслідок пригноблень, які супроводжувала світова війна, вони могли продовжувати роботу Господню. Цих вірних, таким чином, власть Вавилону, тобто організація сатанська арештувала з допомогою своїх правителів. Приведення Ізраїля до Вавилону було предзнаменуванням цього. Езекиїл говорить, що долина, де на нього зійшов дух Господень, була повна кістяків. Він говорить не про один скелет, а про достатньо багато кістяків, щоб можна було говорити про кістяки «великого війська». (37:10) «І обвів мене навкруги, й оце лежало їх дуже багато на полі, а всі були дуже сухі».  — 37:2.

Пророку Езекиїлу було сказано, що ці кістяки належать «всьому дому Ізраїлевому», а не лише дому Юдиному, царського роду. Нехтування своїми обов’язками в церкві привело народжених з духа Божого до світової війни, а отже  — в полон. Тодішні обставини кинули також і вірних у стан незумисної бездіяльності, і такими представлені всі одержимі духом Божим у всьому «Християнському світі». Отож ці кістяки в долині представляють всю громаду одержимих духом Божим, включаючи помазаників і всю громаду «в’язнів» і показують їх стан стосовно роботи Господньої в період світової війни. Кістяки представляють не буквально мертвих і тих, що лежать в могилах, бо пророцтво пояснює, що вони розмовляють і кажуть: «Кості наші висохли і надія наша втрачена». (37:11) Однак вони представляють тих, які близько підійшли до буквальної смерті і які знаходяться в напівмертвому стані, що стосується їх діяльності в зв’язку зі справою Господньою, і це становище було результатом обмежень вірних організацією ворога. Тому в очах Господа вони були нечисті, так само як згідно закону кістяки мертвих були нечисті. (4 Мойсея 19:16, 18; Маттея 23:27) Пророк Ісаія, що представляє нарід Божий, бачив, що він знаходиться в нечистому стані, коли вигукнув: «Горе мені! Бо я згублений; бо я чоловік з нечистими устами». (Ісаія 6:5) Це сталося тоді, коли Господь з’явився у храмі Єгови. У 1918 році вірних народ Господній справді був зацікавлений у праці Божій і прагнув продовжувати її, але в тому році Божа організація зазнала розколу. Багато хто з народу Божого були ув’язнені в тюрмах різні публікації відбувалися у вигнанні, воєнний закон вступив в силу, і діяльність стосовно служіння Господу завмерла. Діяльність  — це проголошення життя, а бездіяльність влучно зображена висохлими кістяками. Перспективи для роботи Господньої під час світової війни були такими ж втішними, як вигляд купи кістяків, і приблизно так само сповнені надій. Езекиїл, без сумніву, був пригнічений виглядом, який відкрився перед ним. Факти показують, що клас Езекиїла був так само пригнічений обставинами, які явилися підчас світової війни. Народ Божий справляв безнадійне враження.

Згідно Мініатюрної Біблії текст звучить: «Дивився, і на рівнині будо дуже багато кістяків і вони були дуже сухі». Трупів не збирали і не ховали, а залишали небесним птахам та звірам польовим. Цей стан був описаний псальмі стом таким чином: «Боже! Погани увійшли в насліддє Твоє, осквернили святий храм Твій, обернули Єрусалим у руїни. Трупом слуг Твоїх птаство небесне годували, тіло праведних звірам кидали. Як воду, кров їх кругом Єрусалиму розливали, і не було кому ховати їх. Ми стали посміховиськом для сусідів наших, наругою і соромом для всіх що кругом нас осілись».  — Псальма 79:1-4.

Народи Християнського світу Аммон, Моаб і інші вороги розглядали народ Божий як «сміття світу … омели ця всім аж досі». (1 Коринтян 4:13) «А трупи їх будуть на вулицях великого города, що зоветься духовно Содома і Єгипет, де і Господь наш розп’ятий. І бачитимуть многі з людей, і родів, і язиків, і народів трупи їх три і пів дня, і не дозволять до гробів положити трупів їх». (Одкриття 11:8, 9; див «Світло», Том 1, стор. 210) Це є відображення стану вірного народу Божого під час світової війни. Всі їх кістяки були знищені. «І став я як вода розлита, всі сустави мої розв’язались; серце моє, як той віск, у внутрі моїм розтопилось. Сила моя висохла, мов череповина, і язик мій присок до піднебіння; ти кинув мене між порохи смертні». (Псальма 22:14, 15) Це представляє розбиту надію народу Божого та всесвітню дезорганізацію цієї громади.

Далі пророк говорить, що кістяки «були дуже сухими». Вони вже цілком побіліли. Таким був стан народу Божого під час вище згаданого періоду. Це була хороша перспектива щодо повернення життя і діяльності у служінні Господньому. Як влучно це відображає перспективи, які народ Божий мав у 1918 році! Часто можна було почути, як деякі з них говорили із-за тюремних решіток: «Наша робота виконана. Нас покинули тут, поки ми тут не згниємо». Пекло сатанської організації дуже висушило їх, і дух народу Божого було розбито. «Дух розбитий висушує й кості». (Приповістки 17:22) Вони пролили багато гірких сліз над своїми загубленими надіями через те, що були змушені перебувати в тюремних мурах разом із останніми злочинцями, і їх тримали на віддалі від роботи Господньої, яку вони любили більше ніж власне життя. Брутальні тюремні власті переслідували їх, погано поводилися з ними, ганьбили їх, ненавиділи і ображали за те, що вони стояли за правду, і багатьох вірних Господу просто роздирала скорбота. Становище багатьох, які знаходилися зовні тюремних мурів, але були обмежені у своїй свободі і які симпатизували своїм братам, що знаходилися всередині, було таким же, як вище зображено. Псальміст влучно описав їх положенні такими словами: «Бо в горю нидіє життя моє, і літа мої в зітханню і в несправедливості ізнемоглась сила моя, і кості мої згинули. Став я посміховиськом не то що для всіх ворогів моїх, а й надто ще більше для сусідів моїх; і страшилом для знакомих моїх; хто бачить мене, на вулиці; той втікає від мене. Забуто мене в серці; як померлого; став я наче розбита посудина. Чув бо я брехню від багатьох людей  — кругом пострах  — як всі змовлялись проти мене; чигали на життя моє». (Псальма 31:10-13) Це були релігійні люди «Християнського світу» або «організованого християнства», ті, хто ганьбив цих свідків Господніх і жорстоко безчестив їх; тому вони були охоплені посміхом і кричали: «Скажу до Бога, скелі моєї: Чому забув єси мене7 Чому ходжу сумуючи задля ворожої тісноти? Наче кості мої торощать, коли ворог мої ругаються з мене, кажучи цілий день до мене» Де ж твій Бог?» - Псальма 4269, 10.

У цілому «Християнському світі» нарід Божий був обмежений у своїй діяльності в служенню Господу, тому він не був у хорошому настрої. У своєму серці вони кричали, як про це скаже псальміст: «Нема здорового місця на моїм тілі задля гніву твого; нема спокою в костях моїх задля гріха мого». (Псальма 38:3) Чи колись стане знов можливим, бути знов на службі в Господа? Це питання ставилося дуже часто. Були дні, коли надія оживала, але тільки для того, щоб знов бути кинутою до землі. Можна було почути, як деякі діти Божі перебуваючи в тюремних мурах, вночі ходили туди й сюди у своїх камерах і гірко скрикували і плакали від люті через образи і ганьбу, яку кидали на Бога та Його роботу.

Господь поставив пророку Езекиїлу питання: «Сину чоловічий, чи ці кістки оживуть?» (37:3) Це ж саме питання Господь ставив під час періоду обмеження в умислах своїх посвячених. І після закінчення світової війни та після того, як полонених було звільнено з їх камер, Господь поставив своєму народові питання: «Чи ви думаєте і далі зоставатися неорганізованою і байдужою громадою, чи ви хочете почати робити мою справу і подати ознаки життя?» Це питання звернуло помисли слуг до дива, яке Господь мав зробити. Езекиїл не виявляв власної невіри чи сумніву що до того, що міг зробити Господь, а відповідав довіряючи Богу: «Господи, Єгова, Ти це знаєш». У вересні 1919 року в Седар Пойнт, Огайо, зібралася численна громада народу Божого. Питання поставлене там звучало: «Чи робота Господня знову оживе?» Ті хто довіряв Господу, не казали: «Цього не можна зробити». Однак там були присутні і такі, які говорили, що цього не може бути. Вірні і завзяті були готові діяти. Після звільнення з тюрми, багато людей Божих зробили необхідні кроки для реорганізації Його роботи; і на цьому зібранні Господь проголосив своєму народові, що праця Його Церкви, яка робилася до цього часу і яку представляв Ілія, тепер мертва, і що Єлисей представляє роботу, яку ще слід виконати. Отже надія народу Божого почала знову відроджуватися
Категорія: Оправдання. ТОМ-2 | Додав: ARAMIC (13.12.2011) E
Переглядів: 456 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: